МУЗЕЙ історії села МИРОГОЩА

Модель шкільного музею історії села Мирогоща

Посільський В'ячеслав Олексійович



МОДЕЛЬ ШКІЛЬНОГО МУЗЕЮ ІСТОРІЇ СЕЛА МИРОГОЩА


У  села Мирогоща (Дубенського району Рівненської області) древнє коріння. Перша згадка про село зустрічається в описі Луцького замку 1545року, але стежки історії заходить набагато глибше. На території цього села, як стверджує сучасний дубенський археолог Віталій Ткач, виявлено більш як 18 археологічних пам’яток різних періодів. Археологічні розвідки у Мирогощі проводив відомий археолог, доктор історичних наук Ігор Кирилович Свєшніков.

У свій час село провідували видатні особистості: і полководці, й митці, і філософи. Поштово- пасажирським трактом мандрували Григорій Сковорода і Тарас Шевченко, Оноре де Бальзак та Іван Мазепа, Пилип Орлик та князі Острозькі; тут навчався Валер’ян Поліщук, тут похований комбриг Патолічев; тут бували Лев Троцький і Дмитро Донцов, УласСамчук і Володимир Кубійович .

Сьогодні тут мирно уживаються українці і чехи, словаки, поляки і білоруси, росіяни та євреї...

Все це дало унікальний матеріал для пошукової дослідницької роботи.

Протягом двох десятиліть педагогами та учнями школи збирався матеріал. У процесі тривалої краєзнавчої роботи виникла ідея створення музею на базі Мирогощанської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів.

Зусиллями учнів, педагогічних працівників, батьків, місцевих краєзнавців, науковців та односельців у 2012 році було завершено колективну творчу справу – в Мирогощанській загальноосвітній школі І – ІІІ ступенів відкрито музей історії села Мирогоща. (Додаток 1,2)

У музеї є такі розділи:

«З глибини тисячоліть» (історія села); (Додаток 3)

«Відлуння минувшини»; (Додаток 4)

«Феномен Родини Шумовських» (історія родини Шумовських);    (Додаток 5)

«Оберіг духовності» (історія Свято – Михайлівської церкви села      Мирогоща);(Додаток 6)

«Миттєвості сьогодення»; (Додаток 7)

«Усі ми серцем з Мирогощі» (видатні Мирогощани);(Додаток 8)

Етнографічна кімната.(Додаток 9, 10)

 

ЕКСПОЗИЦІЇ МУЗЕЮ


Шкільний музей історії села Мирогоща включає сім основних експозицій. Окремо оформлено етнографічну кімнату та експозиції, які пов’язані з допоміжними історичними науками: нумізматикою, боністикою та фалеристикою .(Додаток 11, 12)

 У центрі музею розміщено експонати дольодовикового періоду, зокрема найдавніший і найцінніший експонат — кістку мамонта, вік якої сягає від 10 до 40 тисяч років.(Додаток 13)

Перша експозиція має назву “З глибини тисячоліть”, вона допомагає відновити мозаїку багатовікових пластів історії. Епіграфом даного стенду є слова відомого археолога, професора Ігоря Свєшнікова: “Коли архіви мовчать, земля починає говорити”.

На одній із світлин стенду — І. Свєшніков під час археологічних розкопок. Також на стенді представлено примітивні знаряддя праці первісних людей, археологічні знахідки періоду бронзи, трипільської культури та періоду міді та бронзи.

Наступний стенд “Відлуння минувшини” охоплює період історії  села з ХІ по ХХ століття. Тут і козацька доба, і період Першої та Другої світових воєн. Епіграфом до пропонованого матеріалу є слова дубенського митця Богдана Гелети : «Ти окраса віків і століть. Від епохи Руси і до нині серед війн і буття розмаїть.»

     Серед світлин даного стенду особливий інтерес викликає та, на якій бронепоїзд, що зупинявся в Мирогощі в період І світової війни та 1500 полонених австрійських солдатів, шлях яких пролягав через Мирогощу.   Серед експонатів -  гудзик австрійського солдата, загублений саме тут.

      Чорним крилом торкнулася Велика Вітчизняна війна Мирогощі. З особливим пафосом на стенді відтворено цей період. Книга пам’яті полеглих подає список з 59 чоловік. Про важкі події Великої Вітчизняної війни свідчать речі односельців. Визначальним є те, що під час війни у Мирогощі було утворено Міжнародну антифашистську організацію “Бланік”, керував якою учитель із Мирогощі Володимир Кноп.

Мирогоща дала світові феноменальну родину Шумовських. Наступний стенд музею “Феномен родини Шумовських” присвячено геніальним особистостям цієї родини: діти Шумовських, розкидані по всьому світу, зробили неабиякий внесок у розвиток духовності, історії, науки, культури.  Наприклад, Юрій Шумовський — перший український дослідник Африки. У роки ІІ світової війни був директором Рівненського обласного краєзнавчого музею. Почесний громадянин міста Дубно. Сам патріарх роду Федір Шумовський 55 літ відслужив для благословенної Волині, був священиком в селі Мирогоща, дбав про українську духовність. Дочка Олександра зробила прекрасну кар'єруспівачки в Парижі. Герб, який вдалося віднайти в процесі пошукової роботи, та родовідне дерево свідчать про шляхетність цього роду.

Життєві принципи родини Шумовських розкривають слова Юрія Шумовського, що стали лейтмотивом стенду: «Борони Боже, не хочу хвалитись, але дійсно наша родина не байдикувала, але своїми працями здобула гарне ім’я для нашого народу і Батьківщини… »

Поряд з речами з особистого архіву Шумовських в музеї експонується унікальне листування родини Шумовських з сім’єю Пшеничних, відомих письменників Рівненщини...

Центром духовності в усі часи був і залишається місцевий  Свято – Михайлівський  храм – пам’ятка архітектури XVIII століття, про що свідчить охоронна дошка на його стінах. Історію цієї святині відтворено у особливому куточку музею, що має назву «Оберіг духовності». Окрім довідково – ілюстративного матеріалу стенду, особливу увагу відвідувачів  привертає  макет Свято – Михайлівського храму, виготовлений із сірників членами краєзнавчого гуртка. Поряд – розміщено макети козацьких хрестів, які вражають своєю неповторністю і є ще однією загадковою сторінкою історії села Мирогоща.

Наступні два стенди об’єднані під назвою «Храм науки: розвиток, становлення, постаті»(Додаток 14). Епіграфами служать слова відомого філософа Г. Сковороди «Лише той учитель, хто живе, як навчає» та слова В. Сухомлинського «Серце віддаю дітям». Представлені матеріали  знайомлять із розвитком освіти в селі Мирогоща, адже її вік сягає близько 150 років. Яскравими літерами в славну книгу освіти с. Мирогоща вписані імена тих педагогів, які серце і душу віддали вихованню молодого покоління.

Про те, чим сьогодні живе Мирогоща, яких героїв має, ким гордиться, розповідає наступний стенд музею «Миттєвості сьогодення».

Поля довкола зажовтіли хлібом ,

Між колосків - волошки голубіють...

Живуть в селі веселі диво -  люди,

Живуть достойно і життю радіють.

 Такими словами екскурсовод починає розповідь про найважливіші події та найяскравіші особистості, пов’язані з  життям села.

Станом на 1 січня 2009 року населення Мирогощі налічувало 3030 осіб. В ceлі  функціонують 1232 будинки, є сільська рада, загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів,  дитячий будинок-інтернат, школа мистецтв, лісництво, ательє, майстерня по ремонту холодильників, перукарня, лікарська амбулаторія, аптека, дитячий садок,  два поштових відділення, магазини.

1 березня 1961 року на базі колгоспу було засновано радгосп «Мирогощанський». Майже 30 років присвятив своєму дітищу керівникМаніковський Станіслав Захарович, який провів багато реорганізацій, впровадив у життя чимало ідей.

Мирогощанці - гарні люди, вони беруть активну участь у всіх заходах, святкуваннях,спортивних змаганнях. Серед них безліч героїв: воїни- афганці, ліквідатори аварії ЧАЕС, ветерани, переможці.

Хоча мирогощанці ще не підкорили космос, але сфотографували виглядМирогощі з космосу.

 Про людей, які сягнули висот у галузі науки, освіти, культури,  розповідає стенд «Усі ми серцем з Мирогощі».  Всі вони народилися або жили в Мирогощі. Тож їм сьогодні  завдячуємо, що прислужилися своєю невтомною працею рідній землі.

Усі ми вийшли з Мирогощі,

Шкільний полишивши поріг,

Життя дало свої нам площі –

І кожен їх займав, як міг.

Так звучить епіграф даного стенду.

Створюючи музей історії села  Мирогоща, розуміли, що окрім стендів історико – краєзнавчого спрямування, необхідно подбати про українознавчий аспект, який сьогодні набуває особливого звучання.

В умовах тотальної девальвації морально-культурних цінностей сучаснесуспільство задихається від різного роду шарлатанства, розробляючиконцептуальні засади особистості й соціальних інституцій, шукаючиорієнтири і все більше схиляється до необхідності повернення індивідуумай суспільства до вивірених часом та досвідом національних традицій якзахисного механізму регуляції суспільних відносин.

Особливо це прикметне в часи розбудови громадянського суспільства якУкраїни, так і будь-якої іншої посттоталітарної держави, що обрала чиобирає самостійний саморозвиток – основу органіки будь-якого суспільногоорганізму.

Одним із таких наріжних каменів, що закладають основи гуманістичних,

етико-культурних, народознавчихорієнтирів сучасної молоді є етнографічні кімнати при шкільних музеях.

Метою створення етнографічної кімнати було забезпечити пізнання учнями та відвідувачами багатства господарсько-культурної спадщини українського народу, велич і неповторність нашої народно-традиційної культури, допомогти кожному осягнути сутність українського менталітету, виховувати в собі його кращі риси.

Відкриттю етнографічної кімнати передувала кропітка пошукова робота. Ініціатором та натхненником цієї благої справи стали гуртківці.

-         Доброго дня Вам, добрі люди, до хати нашої зайти не забудьте та сто літ здорові будьте, - такими словами гостино запрошує господиня відвідати  етнографічну кімнату і долучитися живодайного джерела української культури та побуту.

Найактивнішими збирачами речей хатнього вжитку були учні школи та вчителі. Їхні поїздки до бабусь та дідусів стали справжніми етнографічними експедиціями, під час яких вони мали змогу ознайомитися з українськими побутом та культурою. Із хвилюванням і любов’ю показували старі люди предмети, зроблені колись їхніми руками. Передаючи в етнографічну кімнату вишиту сорочку, рушник чи розмальовану череп’яну миску, неодмінно додавали: «А це хай лишиться на згадку онукам». Долучаючись до цієї роботи, школярі мали можливість збагнути повноту, глибину і цілісність культури рідного народу, зробити власний внесок в її розвиток.

 Рублі, качалки, макітра, веретена, мотовила, прач, прядки, полумиски, горнятка, різноманітні глечики, домоткані доріжки прикрасили колоритний і багатий інтер’єр кімнати. З давніх-давен неодмінним атрибутом української родини є рушник – символ єдності сім’ї, любові та незрадливості до рідної землі, працелюбності нашого народу. Рушників зібрано чимало, і кожний із них має свою історію, своє призначення. Долучаючись до творчо-пошукової роботи, учні мали можливість збагнути повноту, глибину і цілісність культури рідного народу, зробити власний внесок в її розвиток.

Справжнім витвором мистецтва є піч, яку гуртківці разом із керівником музею виготовляли власноруч. «Дивна річ у хаті піч», - казали наші пращури, неабияк поціновуючи піч у хаті. Такими словами про цей своєрідний атрибут селянського побуту починає розповідь юний екскурсовод. Оригінальними  є стіл, полиці, судник ручної роботи початку XIXстоліття, ліжник. Цінними подарунками стали ікони, старовиннеЄвангеліє, скриня,  подаровані односельцями. Українське національне вбрання, представлене у кімнаті, вражає своєю неповторністю, майстерністю вишивки. Адже його вік більше 100 років. Особливе місце у розповіді екскурсовода відведено покуті – символічному кутку селянської оселі, який прикрашає дідух, власноруч виготовлений дітьми. Прикметним є те, що крім інтер’єру етнографічної кімнати, вдалося відтворити частину її екстер’єру. Солом’яна стріха, тин з верболозу, вікна з віконницями приваблюють око відвідувачів і переносять їх у далеке минуле.

Беручи участь у створенні етнографічної кімнати, учні, вчителі, випускники школи, односельці відчули себе часткою величезного роду – українського народу, збагатили себе та інших духовно.



Обновлен 09 фев 2015. Создан 08 фев 2015